5:1 або як програти хлопця в покер.

Ніяк. Крапка. 

Тому що баби не вміють грати в покер, еге ж?

От і ми намагались змінити цю ситуацію. Дідька лисого, вам, дівки, а не карти!

Усе починалось приблизно так :
Спекотним серпневим днем дві подруги тинялись містом, жували дешеву піцу і дивились трейлери фільмів жахів, юзаючи чужий вай - фай.

Шукаючи притулку для п'ятої точки у металевих лавок біля торгових центрів, ми махнули руками на перспективу спаляних на сонці пик і попрямували на пошуки затінку.

Наші дві пари типу - конверсів з задоволенням зупинились біля широченької гойдалки на кілька осіб у одному із сусідніх, до мого дому, дворів.

За столиком поруч діти років 13, вигулюючи обновки до нового шкільного сезону, щасливо кидались сірниками один в одного. 

За іншим столом хлопчак "кидав" приятеля на бабки у грі в дурня.

Нас з Вікою вже порядком нудило від нашої розваги, при чому і в прямому, і в переносному сенсах.
У голові промайнула думка "долгонути" у пацанів карти, але вони, мабуть відчуваючи усю апаснасть ситуації, бігом змотали вудки і пішли шукати пригод у іншу місцину. 

Ми, потиснувши плечима, посунули до мене за картами, по дорозі гуглячи якісь файні гадання.

Через 10 хвилин дівчата в темноті каштану, підсвічуючи стіл екранами телефонів, захопливо розкладали пасьянс.
Ще через декілька хвилин ми зрозуміли, що аби робити прогнози на майбутнє, у нас, at least, мають бути або румуни у крові по прямій лінії, або, хоча б, золоті сережки, звисаючі до пупа. Ні тим, ні іншим ні одна з нас повихвалятись не була в змозі , отож ми почали вчитись грати в "Брідж". Удвох. В гру на чотирьох.

У свої молоді роки я добре розмотувала ( хе - хе ) однолітків - дівчат у таборі на Мівіну. Але за довгі 4 роки усі навички з кінцями полишили мою сплячу, проте азартну голову.

За невдалими спробами Бріджу, пішла справжня пацанска гра - Покер. Там ситуація складалась ще скудніша, ніж попередня.
І в цей момент у дворі з'явились ВОНИ - три хлопці нашого віку. І, О, Боже, з гральними картами!
Через мить вони впали за інший стіл, щось емоційно обговорюючи. А ми нагострили вуха і сіли слідкувати.

Розчарування за розчаруванням - вони грали в дурня, пліткуючи, блін, про якихось сіллі дівок - нічних бабок.

Наш вечір завершався рахунком 5:1 на мою користь, і тут мене сяйнуло. Адже не важливо, в яку саме гру ти граєш - якщо робити це вміло і наполегливо, то,  зрештою, можна сяйнути неаби яких висот. 

А ще запам'ятайте - не від карт у руках залежить кінцева станція. А від навичок людини.

Тому що і з козирним тузом в руках тебе можна пошити у дурні.

27 - 29 серпня, Вінниця