Я відмовляюсь у це вірити. Прошу когось з представників сильної статі переконати мене у протилежному, але на даний момент я - заручник ситуації.
Хлопці, для вас узагалі залишилось щось святе у цьому житті? Сім'я наприклад. Або плани на майбутнє і її побудову. А для цього потрібне кохання. Для кохання потрібна дівчина ( ну, або не завжди, ми ж у Європі живемо, врешті решт ), отут ми і приходимо до теми відносин.
Ще у мої шкільні роки, як би прозаїчно та сумно це не звучало, дуже модним було явище наявності коханої половинки. Проте році у 2012 це стало настільки in style, що зі словосполучення відкинувся прикметник і залишилась лиш "половинка".
Отож усі: і дівчата, і хлопці усього різноманіття років і статур ринулись шукати собі хлопця\дівчину. Нагадую, що цікавила усіх лише наявність. Не людина.
У всі часи, звичайно, є виключення. На той момент таким виключенням була я, яка вірила у велике і світле кохання ( дякувати Богу ). чекала якщо не принца, то принаймні щоб у серці "шкварчало". Були і у мене моменти масової істерії, але це вже зовсім інша історія.
Проблематика усіх останніх років полягає у тому, що люди перестали цінувати. Я мовчу про кохання. Вони просто не цінують тих, хто поряд.
Ось ти підростаєш, вливаєшся у всі ці новомодні течії, смартфони, соц мережі і розумієш, що тобі немає кого цілувати в інстаграмі. Тут починаєш шукати собі партнера. Ви можете подумати, що я драматизую, але ні. Це 2016 рік, крихітко, і все дійсно так і відбувається.
Люди починають зустрічатись лише тому, що так треба. Цього вимагає суспільство, якісь основи моралі і так, саме цьому нас вчили бабусі й усі казки, які мама вбивала в голову поки ми ще пхали кашу собі у ніс замість рота.
Як на мене, то такі відносини - тягар. Я не бачу у цьому абсолютно ніякого сенсу. Розвитку. Взагалі нічого. Спілкування будь якого типу з людиною має до чогось вести, а тут ви лише тягтимете один одного донизу.
Відносини - це не коли ви йдете один одному на зустріч, а коли дивитесь в одну сторону, в одному напрямку. Ви доповнюєте один одного. Вчитеся разом і у своєї половинки. Б'єте колінця і підіймаєтесь. Разом.
Якщо це не є коханням, принаймні це має приносити задоволення.
Для вас ці відносини можуть нічого не значити, але це зовсім не означає, що ваш партнер поділяє таку саму думку. Ви можете робити дуже боляче людині, яка поряд.
Не треба лізти в душу якщо ви не готові брати відповідальність за когось, окрім себе.
Зараз я найщасливіша на світі, бо тоді, у періоди, коли дівчата "заводили" собі хлопців наче хом'яків і змінювали їх три штуки на тиждень та навіть не звали по імені, я продовжувала вірити в кохання.
І я отримала те, чого так прагнула. І сама кохаю безмежно.
Ми варті своїх думок. Все зміниться на краще.
Але якщо ти хрєнова людина, то у мене для тебе погані новини.
3 серпня 2016,
Вінниця
Хлопці, для вас узагалі залишилось щось святе у цьому житті? Сім'я наприклад. Або плани на майбутнє і її побудову. А для цього потрібне кохання. Для кохання потрібна дівчина ( ну, або не завжди, ми ж у Європі живемо, врешті решт ), отут ми і приходимо до теми відносин.
Ще у мої шкільні роки, як би прозаїчно та сумно це не звучало, дуже модним було явище наявності коханої половинки. Проте році у 2012 це стало настільки in style, що зі словосполучення відкинувся прикметник і залишилась лиш "половинка".
Отож усі: і дівчата, і хлопці усього різноманіття років і статур ринулись шукати собі хлопця\дівчину. Нагадую, що цікавила усіх лише наявність. Не людина.
У всі часи, звичайно, є виключення. На той момент таким виключенням була я, яка вірила у велике і світле кохання ( дякувати Богу ). чекала якщо не принца, то принаймні щоб у серці "шкварчало". Були і у мене моменти масової істерії, але це вже зовсім інша історія.
Проблематика усіх останніх років полягає у тому, що люди перестали цінувати. Я мовчу про кохання. Вони просто не цінують тих, хто поряд.
Ось ти підростаєш, вливаєшся у всі ці новомодні течії, смартфони, соц мережі і розумієш, що тобі немає кого цілувати в інстаграмі. Тут починаєш шукати собі партнера. Ви можете подумати, що я драматизую, але ні. Це 2016 рік, крихітко, і все дійсно так і відбувається.
Люди починають зустрічатись лише тому, що так треба. Цього вимагає суспільство, якісь основи моралі і так, саме цьому нас вчили бабусі й усі казки, які мама вбивала в голову поки ми ще пхали кашу собі у ніс замість рота.
Як на мене, то такі відносини - тягар. Я не бачу у цьому абсолютно ніякого сенсу. Розвитку. Взагалі нічого. Спілкування будь якого типу з людиною має до чогось вести, а тут ви лише тягтимете один одного донизу.
Відносини - це не коли ви йдете один одному на зустріч, а коли дивитесь в одну сторону, в одному напрямку. Ви доповнюєте один одного. Вчитеся разом і у своєї половинки. Б'єте колінця і підіймаєтесь. Разом.
Якщо це не є коханням, принаймні це має приносити задоволення.
Для вас ці відносини можуть нічого не значити, але це зовсім не означає, що ваш партнер поділяє таку саму думку. Ви можете робити дуже боляче людині, яка поряд.
Не треба лізти в душу якщо ви не готові брати відповідальність за когось, окрім себе.
Зараз я найщасливіша на світі, бо тоді, у періоди, коли дівчата "заводили" собі хлопців наче хом'яків і змінювали їх три штуки на тиждень та навіть не звали по імені, я продовжувала вірити в кохання.
І я отримала те, чого так прагнула. І сама кохаю безмежно.
Ми варті своїх думок. Все зміниться на краще.
Але якщо ти хрєнова людина, то у мене для тебе погані новини.
3 серпня 2016,
Вінниця
Комментариев нет:
Отправить комментарий